«Серп і молот», №2, 13 лютого 2008 р.

 

Несокрушимая и легендарная

 

Над тобой шумят, как знамена,

Годы наших великих побед.

Солнцем славных побед озаренный,

Весь твои путь в наших песнях воспет.

Несокрушимая и легендарная,

В боях познавшая радость побед,

Тебе, любимая, родная армия,

Шлет наша Родина песню-привет!

 

Напоминая одну из самых популярных, красивых и любимых советскими людьми песен о Советской Армии, мы начнем краткий рассказ о рождении Рабоче-Крестьянской Красной Армии (РККА) и истории ее всемирно известных блистательных побед над враждебными силами, с огнем и мечем посягавшими на свободу и независимость нашей Родины, на Советскую власть, социалистический уклад и наш образ жизни.

Рабоче-Крестьянская Красная Армия — такое наименование получила она в Декрете Совнаркома от 15 января 1918г. А 29 января 1918 г. был принят Декрет о создании Рабоче-Крестьянского Красного Флота.

Бои красногвардейцев, рабочих, первых советских формирований под Нарвой и Псковом в феврале 1918 г. стали днями фактического рождения Красной Армии. День 23 февраля, в честь подвигов, совершенных первыми красноармейцами, стал отмечаться как праздник — Советской Армии и Военно-Морского Флота.

В сражениях против внутренней контрреволюции и внешней военной интервенции в 1918-1920 г.г. Красная Армия отстояла Советскую власть.

Навечно остались в народной памяти имена выдающихся военачальников, командиров Красной Армии времен революции и гражданской войны, коммунистов М. Фрунзе, Б. Думенко, Ф. Миронова, С. Буденного, В. Чапаева, И. Федько, В. Блюхера, С. Лазо, Г. Котовского, В. Боженко, наших земляков-черниговцев В. Примакова, Н. Щорса, Н. Крапивьянского, В. Антонова-Овсиенко, Ю. Коцюбинского, П. Дыбенко, Т. Черняка и других.

После гражданской войны Красная Армия стала регулярной, с кадровой системой комплектования.

Командные кадры перед войной готовили 16 военных академий, 6 специальных военных факультетов, 63 училища сухопутных войск, 32 летных училища, 14 военно-морских школ.

В предвоенные годы Красная Армия приобрела определенный боевой опыт в боях против японцев возле озера Хасан (1939 г.), у реки Халхин-Гол (1939 г.), в советско-финской войне (1939-1940 гг.).

И сентябре 1939 года Красная Армия взяла под свою защиту от угрозы захвата гитлеровцами земли Западной Украины и Западной Белоруссии.

Великая Отечественная война стала труднейшим испытанием для Красной Армии. После тяжёлых оборонительных боев, поражений 1941-1942 гл. Красная Армия, поддержанная героическими усилиями народа в тылу, борьбой партизан и подпольщиков, сцементированная доблестью коммунистов, нанесла поражения войскам фашистских держав в 31 знаменитых битвах под Москвой, Сталинградом, на Курской дуге, при форсировании Днепра, в Корсунь-Шевченковской, Бело­русской, Львовко-Сандомирской и других крупных военных операциях, н наступлении на Берлин и его штурме.

Красная Армия изгнала оккупантов за пределы Украины, Белоруссии, России, освободила от фашистского рабства Польшу, Румынию, Венгрию, Болгарию, Чехословакию, Австрию, Албанию, часть территории Югославии и Норвегии и, вместе с союзниками, Германию.

В августе-сентябре 1945 года Красная Армия разгромила Квантунскую армию, принудив Японию к капитуляции.

Родина высоко оценила мужество и отвагу воинов Красной Армии — защитников и освободителей Отечества. Более 11 тысяч солдат, сержантов и старшин, офицеров, генералов и адмиралов, среди которых свыше 2-х тысяч украинцев, были удостоены звания Героя Советского Союза. Ими стали 167 уроженцев Черниговщины, а штурман авиации В. В. Сенько заслужил две Звезды Героя. Более 7 миллионов воинов награждены орденами и медалями СССР, в том числе — 2,5 млн. украинцев.

В исторических исследованиях, военных энциклопедиях многих стран мира вписаны имена выдающихся советских полководцев, военачальников, героев — представителей различных родов войск: Г. К. Жукова, А. В. Василевского, И. С. Конева, К. К. Рокоссовского, И. Ф. Ватутина, И. Д. Черняховского, В. И. Чуйкова, Р. Я. Малиновского, А. И. Родимцева, Н. Г. Кузнецова, А. И. Покрышкина, И. Н. Кожедуба, М. Е. Катукова, А. И. Молодчего и многих других.

С 1946 года утвердилось наименование Советская Армия, а 23 февраля — День Советской Армии и Военно-Морского Флота СССР стал поистине всенародным, «мужским» праздником. Таким он был, таким останется навечно в памяти нашего народа.

С праздником — Днем Советской Армии и Военно-Морского Флота!

 

Родилась ты  под  знаменем  алым

Рассказывает фронтовик-пулеметчик Н. С. Ирха

 

«Родилась ты под знаменем алым

В восемнадцатом грозном году.

Всех врагов ты всегда побеждала

И фашистов разбила орду».

 

Какие дорогие советскому солдату слова. В эти четыре рядка втиснута легендарная история Красной Армии.

Горжусь, что в ее рядах, и я немало прослужил, почти два года участвовал в боях с немецко-фашистскими оккупантами.

Воевал я пулеметчиком в славной 77-й гвардейской Московско-Черниговской орденов Ленина, Красного Знамени и Суворова II ст. стрелковой дивизии и осво­бождал от фашистов Украину, Белоруссию, Польшу и Германию. Мне удалось со своим «максимом» прошагать с непрерывными боями свыше 2000 огненных верст от Десны до Эльбы, а сколько из них и проползти...

С «высоты» солдата-пехотинца выскажу мнение только об одной причине непобедимости Красной Армии — дружбе и взаимовыручке.

Пулеметная рота, в которой я воевал, была истинно интернациональной. Комроты был смелый, отважный сын Казахстана — Утеген Махамбетович Турмагамбетов. Это он с еще одним офи­цером батальона ходил парламентером к фашистам с предложением прекратить бессмысленное сопротивление, сложить оружие и сдать замок Клессин, что за Одером. Немцы не приняли это предложение и были разгромлены. А комвзвода Виктор Анисимо­вич Семенов — русский, пулеметчик Тажен Жумабаев — казах, и я — украинец, ночью вытащили из нейтральной полосы, буквально из под носа фашистов, раненого в обе ноги Мухтара Койшибаева — казаха.

Под командованием комвзвода Холина на железно­дорожной станции Игнат-поль пулеметчикам, удалось помешать фашистским стервятникам вести прицельный огонь и бомбометание по железнодорожному эшелону. Состав почти не пострадал, но шесть пулеметчиков, в т.ч. и украинец Холин, пали смертью храбрых.

Героически погиб, освобождая Польшу комвзвода россиянин Цуриков.

Геройски воевали все пулеметчики роты. Это и Токпаев — казах. О его подвигах говорят награды: ордена Красного Знамени, Красной Звезды и две медали «За Отвагу». Это и Мешерянов Вася — русский, награжденный тремя орденами Слои. Это и Саша Иванов — русский, верный и надежный боевой друг. Это он под Турийском Волынской области спас мне жизнь, откопал и вытащил из разрушенной землянки от разорвавшейся рядом немецкой бомбы. Это и Гита Володя, прошедший с пулеметом от Днепра до Эльбы. Это и Ярина Степан — геройски погиб при атаке немецкой обороны за Вислой. Оба они были украинцами. Не могу не вспомнить и белорусов: Шульгу Ваню и Пиуту Петра. В нашей роте были и узбеки, и грузин, и башкир... В газетной статье всех не вспомнишь. Не было в нашей роте ненадежных воинов, да не было их и в дивизии. Идя в атаку, мы не думали о том, кто идет слева, кто справа, а кто сзади. Кругом надежные боевые друзья, воины-побратимы. Эта крепкая дружба, спаянная фронтовым огнем, была залогом наших побед.

И больно сейчас быть свидетелем того, как СМИ искажают нашу историю, особенно историю Великой Отечественной войны и трубят о том, что не было в Красной Армии героизма и что не умели мы воевать... Какая бессовестная ложь. Ведь только в нашей дивизии были целые героические подразделения. Это и 5-я рота 218-го гвардейского стрелкового полка. Она первой из дивизии ночью 27 сентября 1943 года переправилась на западный берег Днепра у населенного пункта Неданчичи и почти сутки удерживала крохотный плацдарм. За этот подвиг 51-му воину было присвоено звание Героя Советского Союза — так появилась «Рота Героев».

В боях при прорыве сильно укрепленной обороны фашистов за Вислой 14 января 1945 года особо отличился 1-й стрелковый батальон 215-го гв.с.п. Он первым на Белорусском фронте прорвал оборону врага и овладел тремя его траншеями. Более 30 раненых воинов наотрез отказались покинуть поле боя до победного исхода. В этот прорыв удалось ввести всю дивизию, а после расширения плацдарма и танковый корпус. За этот подвиг все солдаты и сержанты батальона, около 300 человек, были награждены орденами Славы.

Решением Военного Сове­та 69-й Армии 1 батальону 5 гв. с.п. было присвоено наименование «Батальон Славы».

Такой же чести за бои на Одере удостоился и 2-й бата­льон 218 гв.с.п., в котором и мне пришлось воевать.

Я описал только маленькую часть боевого пути. А сколько было не менее героических боев и за Днепром, и в Белоруссии, и в Польше, да и в Германии.

Разве это не массовый героизм, когда целые крупные подразделения становятся героями? Уверен, что каждый воин 77 гв.с.д., участвовавший в боях, достоин самой высокой награды.

Историю искажать никому не позволительно, ни Президенту, ни журналисту.

Историю надо изучать и учиться жить на примерах своих отцов, дедов и прадедов.

 

4.02.2008 г.

Н. Ирха.

 

От редакции:

Черниговец, коммунист, фронтовик Николай Степанович Ирха воевал так же геройски, как и его товарищи-пулеметчики. Он был награжден медалями «За боевые заслуги», «За отвагу», орденами Славы, Отечественной войны, Красного Знамени, был представлен командованием 218 гв.с.п. к званию Героя Советского Союза, но получил Золотую Звезду и орден Ленина в 2005 году, к 60-летию Великой Победы.

Слава защитникам и освободителям нашей Родины!

Никто не забыт! Ничто не забыто!

 

 

Победители

Кавалер ордена Александра Невского

 

Живет в Чернигове фронтовик с 1941-го.

Наши историки писали, что уже к 40-летию Победы (1985 г.) воинов Красной Армии — фронтовиков 1941-го го­да осталось в живых около 1%.

В Чернигове живет настоящий боец «Ее величества матушки-пехоты», фронтовик 1941-го, генерал-майор в отставке Н. Ф. Лукьяненко.

Николай Федорович родился в 1920 году в с. Ботвиновка, в Белоруссии, в крестьянской семье. Отец — украинец, мать — белоруска.

В 1939 г. окончил педучилище и курсы планеристов. Мечтал стать летчиком. Но судьба распорядилась иначе. В 1940 г. он был призван в армию. В январе 1941 г. зачислен курсантом Ленинградского пехотного училища, в составе которого с 22 июня 1941 г. участвовал в боях на Лужском оборонительном рубеже Ленинградского фронта.

С ноября 1941 г. Н. Лукьяненко сражался на Западном фронте, в боях по разгрому гитлеровцев под Москвой в должности командира стрелкового взвода.

Тогда он был уже кандидатом в члены партии, а в 1942 г. стал коммунистом.

На Северо-Западном фронте тоже командовал взводом. В боях под Старой Руссой был тяжело ранен.

С июля 1942г. воевал на Калининском фронте уже командиром батальона. За проявленную командирскую инициативу и личную отвагу был награжден первым орденом боевого Красного Знамени. 26 августа снова был тяжело ранен.

С июня 1943 г. по май 1945 г. — на 1-м Белорусском фронте, командовал батальоном. Освобождал Минск, Бобруйск, Речицу, Калинковичи, а затем — Польшу. Участвовал в боях при форсировании р. Одер, в штурме и овладении немецкими городами Нойбранденбург, Трес­тов, Росток. В тех боях был трижды ранен. Причем последнее ранение — опять тяжелое (уже третье).

За проявленную личную храбрость и умелое командование батальоном был еще дважды награжден орденом Красного Знамени, а также двумя орденами Красной Звезды и двумя — Отечественной войны 1-й степени.

А в мае 1945 г. Н.Ф. Лукьяненко стал кавалером ордена Александра Невского. Награжден этим особым командирским орденом за исключительно умелое командование батальоном и личную храбрость, проявленные в бою 15 января 1945г. в районе р. Вкра на территории Германии.

День Победы Н. Ф. Лукьяненко встретил в немецком г. Росток, вместе со своей женой и тоже отважной участницей войны, награжденной двумя орденами Отечественной войны и другими наградами, красивой россиянкой Еленой Михайловной Мордовиной.

На фотографии они запечатлены 9 мая 1945 г. с сияющими улыбками от счастья — ощущения себя победителями в войне и от личного счастья — любви.

После войны Н. Ф. Лукьяненко служил в Германии в должностях командира батальона, полка, учебной дивизии, потом — специалиста Народной Армии ГДР.

С 1969 по 1972 в звании генерал-майора служил заместителем командующего 1-й гвардейской армии.

Н. Ф. Лукьяненко и сегодня старается быть в курсе событий, которые происходят в стране, на Черниговщине, в родной Белоруссии и милой сердцу России — ведь оттуда его любимая — Елена Михайловна.

Сегодня Лукьяненко внимательно следит за общественно-политической жизнью. Много читает, особенно внимательно газеты «Коммунист», «Киевский вестник» и «Рабочую газету».

Он гордится тем, что в Чернигове сдружился с легендарным летчиком, дважды Героем Советского Союза А. И. Молодчим.

«А я о нем узнал в 1942 году, — говорит Николай Федорович, — мы — пехота, в условиях тяжелых сражений 1942 года, узнали, что Молодчий в августе 1942 г. прорвался сквозь ливень огня и бомбил Берлин. И после войны, на службе и в запасе, отставке, прославленный летчик, генерал-лейте­нант авиации, дважды Герой Советского Союза А. Молодчий был примером мужества и стойкости. Он был строгим и принципиальным, но простым и порядочным человеком, истинно человеком высокой чести и достоинства.»

Николай Федорович искренне порадовался и тому, что полковник ВВС Т. Н. Кузнецов написал замечательную книгу о А. И. Молодчем «Судьба Героя». Она у него на столе, рядом с альбомом, где на снимках много фронтовых друзей и есть фотографии, на которых они вдвоем с А. И. Молодчим.

Черниговцы могут гордиться тем, что в нашем городе живет такой человек. Он достоин самого высокого почета и уважения. Молодежь может брать с него пример служения своему народу, своей Родине.

С наступающим праздником Вас, Николай Федорович и Елена Михайловна! С 90-летием создания Красной Армии и Военно-морского Флота!

Крепкого Вам здоровья и счастливого долголетия! Слава воинам Советской Армии!

Наше дело правое! Мы победим!

 

А. Забужанец

 

 

Працював для блага України

До 90-річчя з дня народження В. В. Щербицького

 

Володимир Васильович Щербицький народився 17 лютого 1918 року в м. Верхньодніпровську Дніпропетровської області в робітничій сім'ї. Закінчив Дніпропетровський хіміко-технологічний інститут. У 1941-1945 р.р. служив в Радянській Армії (Закавказький фронт) на командних посадах.

В 1941 році став комуністом.

Після демобілізації з армії працював інженером, секретарем парткому заводу, другим секретарем Дніпродзержинського міськкому партії, парторгом ЦК КПРС на Дніпродзержинському металургійному заводі, першим секретарем Дніпропетровського міськкому КП України, другим секретарем обкому партії, а в 1955-1957 — перший секретар Дніпропетровського обкому Компартії України.

У 1957-1961 р.р. В. В. Щербицький працював секретарем ЦК Компартії України, а в 1961-1963 р.р. — Головою Ради Міністрів Української РСР, потім — першим секретарем Дніпропетровського обкому партії, а з 1965р. — знову Головою Ради Міністрів УРСР. З 1972 — першим секретарем ЦК Компартії України.

Радянська Україна в роки, коли на чолі уряду республіки, а потім першим секретарем ЦК Компартії працював В. В. Щербицький розвивалась динамічно, ставала однією з найрозвиненіших країн Європи.

Валовий внутрішній продукт з 1960 по 1985 р.р. збільшився в 3,6 разів, виробництво промислової продукції — в 4,7, електроенергетики — в 5,7, машинобудування, нафтохімічної промисловості — в 11 разів.

В 1,7 рази збільшилась валова продукція сільського господарства — в 2,5 зросла продуктивність праці, в 2,4 — реальна заробітна плата.

Чисельність населення в Україні з 43,1 млн. чол. у 1961 р. збільшилась до 52 млн. чол., в 1990 або майже на 9 млн. чоловік.

В. В. Щербицький постійну увагу приділяв розвитку науки, освіти, культури.

Президент Національної Академії Наук України Б. Є. Патон нещодавно писав:

«Владимир Васильевич рассматривал научно-технический прогресс как важнейшее направление экономической политики... Он был подлинным патриотом своей Родины, гордился ее учеными, конструкторами, специалистами.

У Владимира Васильевича было обостренное чувство ответственности за большое дело, которому он беззаветно служил. Он любил людей, для них он жил, трудился, переживал за неудачи, радовался успехам... Он был человеком своего времени, свято верившим в идеалы советского общественного строя».

Але після того як В. В. Щербицький пішов з поста першого секретаря ЦК КПУ, дорогу до найвищих партійних і державних посад відкрили перевертням, таким, як Кравчук.

Ці пігмеї нині сміють ще й паплюжити ім’я великого сина українського народу В. В. Щербицького, намагаються принизити його постать до свого рівня.

Але настане час, коли історія висвітлить велич тих звершень, які здійснив на високих партійних, державних постах заможної Радянської України В. В. Щербицький і переважна більшість українського народу скаже, що не було в Україні видатнішого, ніж він, державного діяча після Б. Хмельницького. Таким залишиться в пам’яті народу В. В. Щербицький.

 

А. Богунець

 

 

Амбіції «помаранчевих» переважають розум

(З виступу першого секретаря Чернігівського обкому Компартії України, депутата обласної ради В. О. Лещенка на обласному радіо в рубриці «Комуністи і суспільство»)

 

Після минулорічних вибо­рів народних депутатів України в нашій державі вперше склалася унікальна ситуація, коли всі гілки влади зосереджені в руках однієї, «помаранчевої» команди. Президент, Голова Верховної Ради, Прем’єр-міністр, голови місцевих держадміністрацій і майже всі голови обласних і районних рад — її представники. Вони отримали можливість для виконання своїх передвиборних обіцянок. Але, як бачимо, все одно в них щось не клеїться.

Вище керівництво держави всупереч здоровому глузду постійно збурює політичну ситуацію в країні.

З кожним днем наростає протистояння між Президентом та Прем’єр міністром України. Президентське оточення, приміром, вимагає звільнення з посади за суттєві недоліки в роботі керівника Ощадбанку, а глава Уряду його завзято захищає. І навпаки — Кабмін відсторонює голову Фонду держмайна від виконання своїх обов’язків, а Президент скасовує ці рішення.

Прем’єр-міністр знову  «грається з вогнем» на газовому ринку. З боку Кабміну лунають заклики позбутися посередників в ланцюжку постачальників природного газу на Україну та в кілька разів підвищити тариф на його транспортування через нашу територію до Західної Європи. А Президент категорично не підтримує це безглуздя.

Компартія України також засуджує такі наміри. Бо вони обов’язково призведуть до нової газової кризи. Зараз Україна отримує найдешевший в порівнянні з сусідами газ — по 179,5 доларів США за 1 тисячу кубометрів. Не тільки якісь необережні дії, а навіть подібні висловлювання, можуть спровокувати його подорожчання майже вдвічі — до 314 доларів. А це, звичайно, — катастрофа для нашої промисловості і соціальної сфери.

Суперечки можновладців свідчать про відсутність єдності та прояви амбіцій в «помаранчевій» команді. Подібне вже мало місце в 2005 році, коли за розвал роботи Тимошенко позбулася прем’єрської посади.

Проте, такі стосунки у верхах не дивина. По-перше, навколо Президента і Прем’єр-міністра зібралися олігархи, які незалежно від політичної приналежності постійно ведуть між собою запеклу боротьбу за джерела сировини, ринки збуту, фінансові потоки і за владу в цілому. По-друге, і Президент, і Прем’єр-міністр вже розпочали активну підготовку до президентських виборів 2009 року. Злагоди на цьому шляху боротьби за найвищу в країні посаду в них, звичайно, ніколи не буде.

А те, що економічна та соціальна ситуація ускладнюється, погіршується життя населення, керманичів держави турбує мало. Тому и не дивно, що рівень інфляції в Україні в січні поточного року сягнув майже 3-х відсотків, що є рекордним за останні кілька років і небезпечним для подальшого розвитку країни.

З іншого боку ми є свідками штучного парламентського протистояння. Верховна Рада України вже майже рік недієздатна. Це вигідно президентській вертикалі, бо після проведення політичної реформи Україна стала парламентсько-президентською республікою, в якій парламент відіграє більш суттєву роль в управлінні державою в порівнянні з Президентом. А таке йому, звичайно, не подобається.

Лише з цієї причини була незаконно розпущена Верховна Рада V скликання. Величезні кошти витрачені на позачергові вибори 2007 року. Результатом їх проведення стало не посилення злагоди в суспільстві, а створення хиткої парламентської «помаранчевої» коаліції з її внутрішніми чварами і глибокими протиріччями, неспроможної забезпечити ефективну роботу вищого законодавчого органу країни. Це на руку Президентові, який отримав змогу керувати державою на свій розсуд в ручному режимі. А щоб не втратити цієї можливості влада підкидає в політичне вогнище все нові «дрова розбрату».

Візьмемо, приміром, авантюру з підписанням та доставкою до штаб-квартири НАТО В Брюсселі листа щодо приєднання України до плану дій по вступу до цього військово-політичного блоку. Хіба не прогнозувало вище керівництво держави, до чого це приведе? Впевнений — прогнозувало.

Але Президент, Голова Верховної Ради і Прем’єр-міністр України пішли на те, щоб таємно від народу і парламенту здійснити цей протизаконний крок. Якби про згадане випадково не обмовився американський сенатор Лугар, то ми б до цього часу не знали, куди нас ведуть.

Зазначу, що нинішня Конституція України базується на Акті незалежності України, який був проголошений в серпні і схвалений на референдумі в грудні 1991 року. Згідно з цим документом, наша країна позаблокова. Ніхто без волевиявлення народу не може змінити цього статусу. А, як свідчать результати соціологічних досліджень авторитетних вітчизняних установ, наш народ не бажає вступати до НАТО. Та керівництво держави ігнорує думку народу.

Взяти хоча б те, що по­над 4,5 мільйони громадян України поставили свої підписи під вимогою провести Всеукраїнський референдум з питання вступу нашої країни до НАТО. Вся підготовча процедура проведена у відповідності до чинного законодавства. Це підтверджено висновком ЦВК. Але Президент на порушення Конституції України протягом тривалого часу не приймає рішення про проведення такого референдуму. Бо передбачає негативний для себе результат.

Чим небезпечні для нашого народу дії вищого керівництва держави по втягуванню України в НАТО? Очевидно, що це призведе до часткової втрати суверенітету, погіршення стосунків з Росією, різкого подорожчання імпортованих енергоносіїв, погіршення ситуації в промисловості і сільському господарстві, суттєвого зниження і так низького життєвого рівня населення.

Компартія України завжди засуджувала наміри буржуазної влади, всупереч волі народу, приєднати Україну до НАТО. Тому фракція комуністів в парламенті вимагає негайного відкликання згаданого листа з Брюсселя і якомога швидшого проведення Всеукраїнського референдуму з цього питання.

Сьогодні співпало, що таку ж позицію у Верховній Раді України займає і фракція Партії регіонів України. «Помаранчева» влада прагне звинуватити ці політичні сили в переслідуванні якихось вузькопартійних цілей. Це неправда. Боротьба комуністів і «регіоналів» ведеться парламентськими методами за інтереси народу України. Хоча ще раз наголошу, що парламентське протистояння штучно створене протизаконними діями чинної влади і воно на руку її президентській гілці.

Хотів би коротко зупинитися ще на одній надзвичайно важливій події. Днями Президент України під час візиту до Женеви підписав документи, які засвідчують про вступ нашої країни до Світової організації торгівлі. Навколо цього в керівних колах держави доволі багато ейфорії.

Компартія України не поділяє таких настроїв. Комуністи завжди виступали і будуть виступати за налагодження тісних, взаємовигідних стосунків з усіма країнами світу. В принципі ми не проти вступу і до СОТ, бо в її складі співпрацює переважна більшість країн світу. Але ми вважаємо, що спочатку потрібно було провести серйозну підготовчу роботу. І це стосується не лише приведення вітчизняного законодавства до вимог СОТ. В першу чергу це стосується суттєвого поліпшення стану нашої економіки.

Вітчизняна промисловість до цього часу ще не оговталася від різкого удару, нанесеного по ній під час штучного розпаду СРСР. Переважна більшість підприємств є енергоємними, випускає продукцію недостатньої якості, тобто не може конкурувати на світовому рівні. Це призведе до їх банкрутства, вивільнення працюючих з усіма негативними соціальними наслідками.

Ще гіршими будуть наслідки в сільському господарстві, де маємо значні проблеми з якістю продукції. Вона по багатьох напрямах не відповідає світовим стандартам. А для її поліпшення сьогодні мало що робиться.

Вступ України до СОТ особливо негативно може позначитися на наших селянах, котрі виробляють молоко в особистих підсобних господарствах і мають з цього кошти на прожиття. Молоко з їхніх подвір'їв стане непотрібним для переробних підприємств. Завезуть з-за кордону. Крім того суттєво знизяться закупівельні ціни на всі інші види сільгосп­продукції. А це — черговий удар по селу і сільському населенню.

Чимало проблем виникне також у представників малого та середнього бізнесу, які не зможуть витримати конкуренцію на внутрішньому, а особливо на зовнішньому ринку.

До речі, зі вступом до СОТ в Україну почнуть суцільним потоком надходити дешеві продукти і товари сумнівної якості, шкідливі для здоров’я людей, що також є загрозою для нашого населення, особливо дітей.

Але все це нинішній владі байдуже. Аби було вигідним для багатіїв.

 

 

Антифашистський комітет України діє